Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Творчість Віктора Неборака тісно пов’язана з постмодернізмом, що в кінці XX ст. спричинив об’єднання митців у різні творчі спілки. Так, у 1985 році Неборак став співза словником літугруповання «Бу-Ба-Бу» («Вурлеск-Балаган-Буфонада»); тривалий час був продюсером поезо-симфо-рок постановок, створив концепцію кількох фестивалів («Вивих», «Альтернатива»), також був одночасно і продюсером, і ведучим театралізованих акцій «Реберітація».
Поезія В. Неборака —- це по-справжньому нове альтернативне слово в сучасній українській літературі, його твори — не для легкого читання, а для непересічного читача, який цікавиться поезією. У його невеликих творах спостерігаємо глибинне розуміння ідей та проблем. Ліричний герой — переважно невтомний мандрівник у просторі й часі. Однак особливу увагу вдумливий читач звертає на лінгвістичний аспект творчості Віктора Неборака: мова поета вражає насамперед тим, що в нього українські слова творяться і співіснують у незвичайних комбінаціях і поєднаннях, а відсутність розділових знаків дозволяє словам по-різному поєднуватися між собою й цим самим справляти глибоке враження. Таким чином, читач на власний розсуд компонує словосполучення і стає ніби співавтором твору. Митець вважає, що в історичному контексті одне літературне століття відрізняється від іншого насамперед мовою. Тож перед кожним літературним поколінням, точніше перед кожним художником слова, стоїть найперше завдання — мовне. Загалом же у кожному творі поет визначає якусь конкретну мету, проте загальна тенденція для всіх його творів — це пародіювати, ніби бавлячись словом. Цим зумовлені новизна та авангард-ність, величезна кількість лінгвістичних та поетичних експериментів (автор — послідовний постмодерніст).
До таких експериментів належить, зокрема, низка поезій, об’єднаних за способом вираження, — «Віршоване шоу» із збірки «Літаюча голова» (1990). Калейдоскопом постають образи, змінюючись, трансформуючись, перебираючись із одного місця на інше і тим самим викликаючи асоціації, почуття та роздуми. «Фантазія метро» — справді фантазія, оскільки перед нами постає фантасмагоричний малюнок з «літаючою головою», що її тобі «підпилює двійник» з тьмяної і ряхтливої шибки вагону підземки. У вірші «НЛО» — теж політ, і неважливо як — з головою чи без неї — на фантастичному десантному човні «К-АТАС-ТРОФА» з безліччю дір то в глибинах океану, то в безмежному космічному просторі. У третій поезії — ще одній «фантазії метро» — автор у своєрідній манері описав усю історію не тільки людства, але й планети Земля в підземеллі метро, там, де «все вужчий тунельний протяг». Поетичні рядки «Фантазії на тему ранкового автобуса» не рясніють різними привидами і духами, як у попередньому творі, але поїздка в цьому громадському транспорті постає в апокаліптичному вигляді: «Тіла автобус чавить, як цитрини. А душ екстракт замінює бензин». Наступні вірші «Фантазія метро. Відображення» та «Метро. Версії», за задумом автора поступово переносять його дух із горизонтальної площини у вертикальну. Детальніше цей процес відображений у наступних віршах збірки: «Вертикальне скло тяжке і гостре» та «Вертикаль». Вірші ж восьмий («Літаюча голова. Виробничий автопортрет») і десятий («Вона піднімається як голова…») остаточно створюють фантасмагоричну атмосферу «поетичного шоу». Автор досить вільно поводиться і з правилами словотвору, ніби жонглюючи словами, і з традиціями віршування. Цей яскравий взірець модерної літератури приваблює читачів своєю новизною й незвичністю.
«Сад» — це поезія з першої збірки автора «Бурштиновий час» (1987). Зауважимо, що бурштин називають каменем, у якому застиг час. Можливо, авторові теж хочеться спинити час, аби застигли побачені моменти життя (сад) і відчуття^краси, яка полонить його серце. У вірші «Сад» панує зелень, навіть час для ліричного героя має зелений колір: «Восьма забарвлена в зелений колір». Слово «сад» викликає асоціацію із зеленим кольором, і все довкола стає поленим. Герой не може цього пояснити, він просто «так відчуває». Зелень поступово заповнює все довкола, навіть у кімнаті: «Яскравішає зелене на килимі, на кріслі, на томах Франка, в передпокої стає помітним зелене пальто». Цьому сприяє навіть прихід батьки, бо вія впускає «в хату зелений вечір». Зелений колір — колір
буяння рослинності, символ життя на землі. Навіть чорно-білий сад зі старого фото раптом оживає зеленим кольором і струшує на долоні ліричному героєві «смарагдові каплі». У цій обмеженій простором реальності панує зелений — це колір життя і розвитку, від якого на душі «затишно і бентежно». Ми не зустрічаємо в цьому вірші нарочитого гротескного чи пародійного звучання, навпаки — твір сповнений тонкого ліризму і спокою.
У своїй поетичній творчості Віктор Неборак — послідовний майстер постмодернізму, його поезії хвилюють, викликають контрастні почуття, тим самим створюють передумови для вдосконалення людської особистості.
Свежие комментарии