Твір " Злочинна діяльність Феджіна(Фейгіна) та її наслідки. Характеристика Олівера, мотивація їх поведінки "

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Характер Феджіна : потайний, підступний

Характеристика: Злодій. Особливо небезпечний. Має злочинні нахили, але ніколи на йде на ризик сам, використовуючи для кримінальних цілей молоді, незміцнілі уми. Жадібний.

Безпринципна. Жорстокий.

Особливі прикмети: руде волосся, відразлива зовнішність.

«Олівер Твіст» спрямований проти «закону про бідних», проти ра-Ботний будинків, проти існуючих політекономічних концепцій, усипляючих громадську думку обіцянками щастя і про¬цветанія для більшості. Щастя домагається лише Олівер Твіст, та й то завдяки романтичному настрою автора, впевненого в тому, що незаплямованість, чистота душі Олівера, його стійкість перед життєвими труднощами потребують винагороду. Однак було б помилкою вважати, що роман — це виконання автором його обще¬ственной місії. «Олівер Твіст» був також і своєрідним громадянською відповіддю Діккенса на засилля в той час так званого Ньюгейтської роману, в якому оповідь про злодіїв  велося виключно в мелодраматичних і романтичних тонах, а самі порушники закону являли собою тип супермена , вельми привабливий для читачів. Байронічний герой перейшов в кримінальне середовище. Діккенс виступив проти ідеалізації злочину і тих, хто його здійснює. Діккенс зайнятий дослідженням механізму зла, його впливу на че¬ловека; добро ж реалізується у нього в образах містера Браунлоу і са¬мого Олівера Твіста, Роз Мейлі. Найбільш опуклими виявилися образи Фейгіна, Сайкса, Ненсі. Втім, Ненсі володіє некото¬римі привабливими рисами характеру і навіть проявляє ніжну прихильність до Олівера, але вона ж і жорстоко розплачується за це. У передмові до книги Діккенс ясно виклав суть свого замис¬ла: «Мені здавалося, що зобразити реальних членів злочинної шай¬кі, намалювати їх у всьому їх потворності, з усією їх мерзенність, показати убогу, злиденне їхнє життя, показати їх такими, які вони насправді, — вічно крадуться вони, охоплені тривогою, по найбруднішим стежках життя, і, куди б вони не поглянули, скрізь маячить перед ними чорна страшна шибениця, — мені здавалося, що зобразити це — означає спробувати зробити те, що необхідно і що стане у пригоді суспільству.  І я виконав у міру моїх сил ». Правда, реалістичне зображення лондонського дна і його мешканців у цьому романі часто забарвлене романтичними, а іноді мелодраматичними тонами. Олівер Твіст, пройшовши життєву школу Фейгіна, навчає його во¬ровскому мистецтву, залишається доброчесним і чистим дитиною. Він відчуває свою непридатність до ремесла, на яке його штовхає ста¬рий шахрай, зате легко і вільно почувається в затишній спаль¬не містера Браунлоу, де відразу ж звертає увагу на портрет мо¬лодой жінки, що опинилася згодом його матір’ю. Зло проникає в усі куточки Лондона, більш за все воно распро-країна серед тих, кого суспільство прирекло на злидні, рабство і стра-данія. Але, мабуть, найбільш похмурими сторінками в романі вигля¬дят ті, які присвячені Робітним домівках. Рідка вівсянка три рази на день, дві цибулини в тиждень і полбулкі по неділях — ось той убогий раціон, який підтримував жалюгідних, вічно голод¬них хлопчиків робочого будинку, тріпати з шостої години ранку пеньку.  На відміну від попереднього роману, в цьому творі оповідь пофарбовано похмурим гумором, оповідач як би насилу вірить, що події, що відбуваються відносяться до ціві¬лізованной і чваниться своєю демократією і справедливістю Англії. Тут і інший темп оповіді: короткі глави заповнені численними подіями, складовими суть жанру пріключе¬ній. У долі маленького Олівера пригоди виявляються зло¬ключеніямі, коли на сцені з’являється зловісна фігура Монкса, брата Олівера, який заради отримання спадщини намагається погу¬біть головного героя, вступивши в змову з Фейгіна і змусивши його зробити з Олівера злодія. У цьому романі Діккенса відчутні риси детек¬тівного оповідання, але розслідуванням таємниці Твіста займаються і професійні служителі закону, і ентузіасти, які полюбили хлопчика і побажали відновити добре ім’я його батька і повернути законно належне йому падщину. Характер епізодів також різний. Іноді в романі звучать мелодраматичні ноти. Особливо виразно це відчувається в сцені прощання маленького Олівера і Діка, приреченого на смерть друга героя, який мріє скоріше вмерти, щоб позбутися від жорстоких мук — голоду, покарань і непосильної праці. Особливе значення в «Пригодах Олівера Твіста» набувають соціальні мотивування поведінки людей, що зумовили ті чи інші риси їх характерів.  Хижаки по природі, завжди наживаються за рахунок інших, вони огидні, занадто гроте¬скни і карикатурні, щоб бути правдоподібними, хоча і не визива¬ют у читача сумнівів у тому, що вони правдиві. Так, глава злодійської зграї Фейгін любить насолоджуватися видом вкрадених золотих ве¬щей. Він може бути жорстоким і нещадним, якщо йому не повіну¬ются або завдають шкоди йо
го справі. Постать його спільника Сайкса нарі¬сована більш детально, ніж всі інші спільники Фейгина. Дік¬кенс поєднує в його портреті гротеск, карикатуру і повчальний гумор.

Це «суб’єкт міцної статури, чолов’яга років тридцяти п’яти, в чорному вельветовому сюртуку, вельми брудних коротких темних шта¬нах, черевиках на шнурівці і сірих паперових панчохах, які обтя¬гівалі товсті ноги з опуклими литками, — такі ноги при такому костюмі завжди справляють враження чогось незакінченого, якщо їх не прикрашають кайдани ». Цей «симпатичний» суб’єкт тримає для розправи з дітьми «песика» по кличці Ліхтарик, і йому не страшний навіть сам Фейгін.