Збільшити або зменшити шрифт тексту : Олівер Твіст – головний герой оповідання Чарльза Діккенса, оповідання про «життя, повне боротьби, страждань, злигоднів і негод». Пізнання істин навколишнього світу завершується благополучним фіналом: сирота, який звідав тяготи безправ’я і жахи злиднів, отримує приховувану від нього спадщину і, ставши заможним юним джентльменом, осягає щастя, «яке тільки можливо в цьому повному мінливостей світі». Ця розв’язка, що послідкувала за бурхливими фабульними перипетіями: підступні інтриги, викрадені докази високого походження Олівера Твіста, вбивство дівчини із злодійського кубла, яка розкаялася і намагалася йому допомогти, а потім загибель її вбивці, виглядає штучною на тлі вигадливого і достовірного опису самих «мінливостей». Олівер Твіст повинен пройти через болісну посвяту в таємниці справжніх людських відносин, страждаючи при зіткненні з лукавством, забобонами, запеклістю і ницістю. Однак герой оповідання не знає змужніння, до самого кінця залишаючись все тим же наївним і довірливим хлопчиком, якому чужа будь-яка досвідченість. Історія Олівера Твіста співвідноситься швидше з життям праведника, що зберігає незаплямовану чистоту посеред кричущої гріховності і ницості. Знаходячи «в самій гущі пороків і злочинів», Олівер підносить благання про заступництво, співчуття , любов, а винагородою за його непохитну віру у вищу справедливість світоустрою виявляється ідилія, яка очікує героя під завісу. Ще один яскравий і не менш важливий персонаж оповідання «Пригоди Олівера Твіста» – Фейгін. Він утримувач злодійського кубла, «начальник» і «вчитель» у злодійський школі, куди волею долі потрапляє Олівер Твіст. Фейгін – озлоблений, віроломний, «жадібний, скупий, ненаситний, приховувач краденого». Він, по суті, розбещує юні душі, наставляє їх на шлях злодійства й обману, прищеплюючи їм свій образ думок і цинічні уявлення про життя, про людську природу Всі учні школи Фейгіна змушені працювати на противного дідугана, беззаперечно виконувати його вказівки. В іншому випадку вони опиняться на вулиці і будуть приречені на голодну смерть. В умовах «дна» всі засоби виживання гарні. Фейгін не обтяжений моральними принципами. На нього працюють юні кишенькові злодії, а дочки нетрів, що опустилися, платять йому за притулок певну частку виручки. Фейгін – господар нетрі, що встановлює свої закони і порядки, по яких зобов’язані жити усі. Непокора суворо карається. Навіть незначна помилка , допущена будь-ким з оточення Фейгіна, може коштувати йому життя. Фейгін з легкістю доносить владі на своїх колишніх спільників, якщо у нього виникає хоч найменша підозра в їх неблагонадійності. Таким чином колишні товариші Фейгіна, занадто обізнані і балакучі, потрапляють на ешафот. Фейгін чудово усвідомлює, що і його самого чекає подібна доля. Так і трапляється. Йому доводиться тримати відповідь за все скоєне. Вибухом радості відповідає натовп біля будівлі суду на звістку про те, що його стратять в понеділок.
Фейгін ні на мить не викликає до себе співчуття. Він подібний «якомусь огидному плазуну, народженому в бруді і в пітьмі». Йому в романі протистоїть Олівер Твіст, який в силу природної чесності і душевної чистоти відмовляється виконувати його доручення і тим самим викликає на себе його гнів.
Свежие комментарии