Збільшити або зменшити шрифт тексту : Щирість вираження патріотичних почуттів ліричного героя
у вірші В. Підпалого «Тиха елегія»
Коли читаєш вірш Володимира Підпалого «Тиха елегія», здається, що вустами ліричного героя промовляє твоя стривожена душа. Ми часто чуємо це горде слово — «патріотизм». Воно лине з високих трибун, начертане на гаслах демонстрантів, ним сповнені численні газетні статті. Але ось раптом натрапиш на просте зізнання:
Коли мене питають: «Україну
чи можеш ти забуть на чужині?» —
кричу: «Кладіть отут у домовину
живим!.. Однаковісінько мені…» —
і стає зрозумілою справжня, щиросердечна суть патріотизму. Вона — не в гучних словах, не в політичних закликах. Вона — в глибинах душі, вона — в кожній краплинці твоєї крові, у кожному подиху. Про неї не можна красномовно сповіщати весь світ (чи не тому вірш і має назву «Тиха елегія»?), вона не потребує наголосу і знаків оклику. Справжній патріотизм вищий за слова, в які його одягають, — як щирі почуття не вмішуються ні в які рамки.
А тому ліричний герой В. Підпалого скоріше промовчить, аніж почне прилюдно присягатися в любові Батьківщині. І тисячі, мільйони моїх співвітчизників, переконаний, зрозуміють поета. Бо Україна для них — це й блакитні стрічки «рік, річок, і річечок, і потічок», і «ясні зорі, тихі води», і «степи, озера, яблуні в саду», і рідна мова, що з колискової синові лине в тихому співі…
Така людина ніколи не зрадить свою землю:
…від них не відокремлю
себе і тоді, як в землю перейду…
Може, саме тому справжній патріот не стане багатоголосно розповідати про свої гарячі почуття, бо раптом «випадкове слово» плямою впаде на їх кришталеву чистоту.
…Мені б дуже хотілося, аби цього вірша прочитали (а ще краще — вивчили) деякі можновладні «патріоти», для яких слово «патріотизм» стало перепусткою до державних посад.
Свежие комментарии