Збільшити або зменшити шрифт тексту : Народе мій, замучений, розбитий,Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізнихЗаписано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже повік уділом буде твоїмУкрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?Невже тобі лиш те судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серць горілоДо тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров’юТвоїх борців ? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров’ю?
Задарма в слові твойому іскрятьсяІ сила й м’якість, дотеп і потуга
І все, чим може вгору дух підняться?
Задарма в пісні твоїй ллється туга,І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?
О ні! Не самі сльози і зітханняТобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання…
О, якби хвилю вдать, що слова слуха,І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!
О, якби пісню вдать палку, вітхненну,Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!
Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,Роздертим сумнівами, битим стидом,–
Не нам тебе провадити до бою!
Та прийде час, і ти огнистим видомЗасяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін воліІ глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,
Твойому генію мій скромний дар весільний.
Свежие комментарии