Збільшити або зменшити шрифт тексту :
В українській дожовтневій літературі творчості Панаса Мирного посідає одне з чільних місць. Літературу П. Мирний розцінював як могутні засіб боротьби проти соціального гноблення. На його думку, художник, його твори мають активно втручатися в життя, викривати ворожі, підступні дії панівних класів, натомість малювати світлий ідеал майбутнього. Письменник пробував свої сили у віршуванні, драматургії, прозі. У романі відображені зрушення, які сталися на Україні після реформи 1861 року, піддано гострій критиці феодально-кріпосницьке і буржуазне суспільство. У центрі роману — Чіпка Вареник — один з найяскравіших типів української дожовтневої літератури. «На перший погляд — йому, може, літ до двадцятка добивалося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мав стесані борідці де-ніде поп’ялося тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеликий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі — теж гострі, лице довгообразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі широкі та груди високі… Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо по наших хуторах та селах. Одно тільки в цьому неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь жижою тугою…» Внутрішній світ героя, його психічний стан пояснюються у творі двома основними чинниками: соціальними умовами буття й відповідно сформованим в цих умовах рисами характеру і рисами успадкованими, переданими генетично.
Змальовуючи життєвий шлях Чіпки, автори добирають такі ситуації та епізоди, які, обумовлюючи поведінку героя, викликають відповідне переживання чи почуття. Тому більшість ситуацій можна назвати психологічними. Голодне й безрадісне дитинство, зневага до безбатченка, раннє заробітництво, отримання і втрата землі, вибори до земства та вигнання звідти — все це зовнішні причини, які призвели до розбою, заслання Чіпки на каторгу. Та лише соціальної мотивації розбійництва Чіпка замало. Адже не всі селяни — правдошукачі, зневірившись у торжестві справедливості, ставали «пропащою силою». Чіпка — натура дуже вразлива, м’яка, лірична, ці якості він унаслідував від матері і баби. Оршики, а з іншого боку — це бунтар з неспокійною, вибуховою вдачею, яку унаслідував від батька. Чіпка — це хлопець, який ніколи не бачив свого батька. Його батько був розбишакою, який за свої гріхи пішов у москалі. Мати у нього — бідна селянка, Чіпка зростає у злиднях, в атмосфері ворожості і недоброзичливості. Важке було дитинство у Чіпки: і діти не брали його до свого гурту, і матері він майже не бачив, бо весь час тяжко працювала. Та зате любила його бабуся. Як хтось образить його, то вона і пожаліть, і головку погладить, і казочку про Бога розкаже. Чіпка всім цікавився, про все бабусю розпитував. «Я бабусю, буду добрий… я злого не робитиму», — каже він їй після розповіді про Бога. «Як підріс Чіпка — став бігати: то вибіжіть було з двору на вигін та прямо до дітвори так і чеше. А вони почнуть з нього глузувати, щипати, а іноді поб’ють та й проженуть. Село знає одну славу — честь. Ось на селі і питають: чи «чесного» роду? А тоді вже й братаються… Чіпко був «виродок»… Як же Чіпку прийняти до гри?!
— Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий хлопчик.
— Запорток! — ходім до нього! Побіжать, обступлять кругом і починають з нього глумитися. Коли Чіпка повернувся додому у сльозах, бабуся втішала його, голубила та починала умовляти: — Не ходи туди сину! Не ходи, моя дитино! Бач які то лихі діти: б’ють тебе, малого, зобижають… Не ходи!…»
Вразлива душа й допитливий розум прискорюють прозрівання Чіпка. Його гаряча, добре серце, розбуджене побаченим, довго не могло заспокоїтись. І на поведінку його впливають не лише фактори зовнішні, соціально-політичні, а і його успадковані, вроджені риси. Найвиразнішими зовнішніми виявами поведінки головного героя є його портрет, дія, вчинок. Так, наприклад, після того, як його побили в споні солдати, Чіпка, «повів страшними очима по всій громаді, глянув лихо на панство». Епітет «хижий» як оціночна деталь характеристики підкреслює зміни, що сталися в Чіпці і ніби сигналізує щось недобре, що може скоїтися. Інколи портретно-психологічна деталь несе в собі більше правдивої інформації про стан душі героя, ніж його слова. Але мова персонажу теж неабияк характеризує його. Збудження схвильованість персонажа автори передають за допомогою прийому словесного відтворення потоку свідомості або використовують прийом недомовленості, уривчастості фрази, що власний народному діалогу. Стан знічності Чіпки розгубленості і водночас сорому перед матір’ю за п’яне гультяйство наругу над її старістю, зневагу до сім’ї переданий у творі через гостру психологічну ситуацію і таку деталь. Чіпка пішов вибачитися перед матір’ю, що втекла від нього до баби — сусідки. В центрі ж оповіді не він, а дівчина, яка «стоячи коло печі спиною до вогню, сумно поглядала то на сина, то на матір, то на свою бабу й кусала ніготь…» Саме ця деталь остання точно передає стан кожного з присутніх: неспокій, ніяковість, переживання. Важливу роль в описі психологічного стану героя грає пейзаж. Досить згадати радісний, акварель-чистий опис весняного поля на початку роману або ж кінцевий пейзаж, сумний і твотний через переваження кривих барв. В романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні» пейзаж вперше в українській прозі виконує не тільки описову, а й психологічну функцію. Отже, можна говорити, що роман Панаса Мирного та Івана Білика вперше відкрив український літературі нові горизонти, це був роман новаторський не тільки у відтворення соціально-політичних рухів, а й у точному відображені пороків людської душі, нехай і такої темної і заплутаної, як душа Чіпки Вареника.
Свежие комментарии