Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Сучасники говорять про повість, як про гумористичну. Під час прочитання виникає саме така думка. Але чи є вона вірною? Це питання спірне.
У творі є багато моментів, що викликають посмішку, навіть сміх. Кумедний сюжет, специфічна мова — усе це допомагає створенню такого ефекту. Ось, наприклад, сцена, коли Мотря залізла на горище Кайдашихи за яйцями, ніби їх знесла її курка, на що Лаврін їй відповів: «Хіба ж ми просили твою курку на наше сідало? Чи шапку перед нею знімали, чи що?» Або сцена, коли Мотря під час сварки виколола око Кайдашисі і зовсім не відчуває за це докорів сумління. Так, вони написані кумедно, гостро, але чи здаються вони смішними? Я гадаю, що ні. Письменник вибрав таку сатиричну форму спеціально для того, щоб краще вплинути на читача, передати йому свою думку.
Ще одна сцена, коли Карпо гнався за матір’ю з дрючком, бо вона зачинила в хліві його коня, і зупинився аж біля ставка, крикнувши: «Не так шкода мені матері, як шкода чобіт!» Я переконаний, що за описом цих кумедних на перший погляд сцен, а насправді — сумних і навіть жахливих, ми відчуваємо біль автора за людей, що так занепали. На мою думку, це і є той самий «сміх крізь сльози».
Я задаю собі питання: чому так сталося? Чому здорові, сильні люди так спотворюють свої душі?
Кайдаші жили постійними щоденними турботами, важкою, виснажливою працею. А в цей час їх душі міліли й дрібніли, адже саме для них не було роботи. Тому почалися сварки, колотнеча за розподіл хатньої роботи, за власність. Так, усе почалося зі сварок за власність. Це ж таке природне бажання, мати щось своє, чи то своє мотовило, чи то полотно, чи свою хату. Якби молоді одразу після весілля перейшли жити в свою власну хату, з самого початку подружнього життя мали все своє, чи спалахували б тоді безглузді сварки? Я думаю, що якби вони й виникали, їх кількість значно би зменшилась.
Це дуже, мабуть, важко —жити великою родиною разом. У такій ситуації не минеш невдоволення. Якби ж то у Марусі Кайдашихи та у Мотрі був спокійніший, більш терплячий характер, але вони обидві не доклали зусиль для створення вдома нормальної сімейної атмосфери. Ось, наприклад, як спочатку Кайдашиха зустріла Мотрю: «моє серце», «моя доню», і вже дуже скоро вона «перестала звати Мотрю серденьком і вже орудувала нею, наче наймичкою…». Навіть чуємо від неї: «Одчепись, сатано!». У свою чергу Мотря називає свекруху «лютою змією».
Те саме стосується і дружини Лавріна: «Лише тиждень після весілля Кайдашиха змовчувала та скоса поглядала на Мелашку, показуючи їй роботу. На другий тиждень вона вже лаяла невістку і глузувала з неї».
Коли читаєш цей твір, то неминуче відчуваєш почуття суму, болю за такий сильний, здоровий, талановитий народ. За народ, який витрачає свої безмежні можливості, свою бурхливу енергію абсолютно безглуздо, витрачає свої сили ні на що.
Свежие комментарии