Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Казна творчості Миколи Васильовича Гоголя збиралася на народному грунті. Саме тому його твори сповнені в той же час і гнівом, і любвью. Ці парадоксальні протиріччя простежуються впродовж усього твору. Адже суперечливим є вже те, що поема має назву «Мертві душі», те, що сатиричне і ліричне в ній виступає в єдності.
Проте з кожною главою твору наростає викривально сатиричний пафос. Якщо звернутися до образів твору, то можна побачити ряд сатиричних персонажів, серед яких і центральний образ, і декілька його оточення. Наприклад, Манілов разом з дружиною презентують Чичикову список селян, що померли, перев’язаний рожевою стрічкою. Яке ж огидне відчуття викликає цей штрих! А сам Чичиков? Авантюрист, зацікавлений в нещасті інших людей заради своєї вигоди : «А тепер же час зручний, нещодавно була епідемія, народу вимерло, слава богу, немало». Дволикий пан дякує Богові за людське горе!
Але хіба тільки він. Герої гоголевской сатири — люди ограниченые, не здатні на душевні пориви. Але їх захоплення не виходять за межі супу і котлет. Отже, предмети домашнього побуту важать в їх житті значно більше, чим високі почуття.
Блискуче, остросатирически письменник розкриває ту істину, що в тодішньому суспільстві людина не здатна відчувати симпатію, дружбу, повагу, любов.
З найглибшою сатирою звучить тема столиці в «Повісті про капітана Копейкине», де відверто протиставляються державні мужі простій людині. А символом державної влади якраз і виступає Петербург — пихатий, розкошуючий, розбещений і ситий.
Зображення ж простих людей пройняте поезією. Та і сам авторське оповідання містить безліч ліричних відступів, авторських монологів і роздумів про життя, мистецтво, про Батьківщину. А спогади про Батьківщину доводять автора до глибокого трепету. І ще контрастнішим стає авторський ліризм що сатирично показує співаючого Чичикова. Здавалося б, що тут дивного? Адже з прадавніх часів пісня супроводжує людину впродовж усього життя. Але те людини! А Чичиков? Нелюдь, який придбав майно у вигляді мертвих душ.
Читаючи цей епізод твору, намагаєшся зрозуміти і почуття автора, і прихований зміст слів, вкладених у вуста візника Селіфана : «Вишь ти, як пан співає»!.
Геніальність самої теми «Мертвих душ» опиняється у багатстві різних значень і протиставлень понять мертвих і живих душ, коли починаєш розуміти глибину і важливість для поеми того ліричного відступу, де йдеться про те, що «на світі дивно влаштоване : веселе миттю звернеться в сумне, якщо тільки довго застоїшся перед ним». Гоголь довів, що характер людини формується під впливом громадського середовища.
Свежие комментарии