Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Після громадянської війни в країні точилася — вже в мирних умовах — гостра класова боротьба. Куркульство на селі намагалося всіляко протидіяти всім заходам нової влади. У своїй лютій, але безсилій злобі, вони вдавалися до різних засобів боротьби, аж до терористичних актів (убивство партійних і радянських активістів). Скажену лють викликали сількори своїми гострими виступами в пресі проти їхніх злочинних дій. Не один сількор тоді загинув на своєму бойовому посту від руки підлого вбивці.
Приклад тому — «димівська справа». Андрій Головко був добре обізнаний з численними матеріалами про підлі розправи над активістами, тому з-під його пера виходять чудові сторінки, об’єднані у роман під назвою «Бур’ян». Але чому і зараз актуальні деякі з питань, що порушує автор у романі? Бо, наприклад, питання землеустрою хвилює людей і в наш час: хвилює нас і те, що серед апарату влади багато бюрократів: таких, як Миронов; що є серед представників влади такі люди, як Матюха або як Сахновський. Тому і зараз роман «Бур’ян» актуальний.
Подивимось, як зображує автор Матюшине кодло і їхнє свавілля на селі. Голова сільради Матюха нагадує якусь жахливу потвору. Слідкуючи за розвитком дії, ми бачимо, що він, страшний і нахабний, став таким давно — іншим його, по суті, ніхто й не пам’ятає. Усе інше, зокрема хизування своєю належністю до партії, кивання на участь у партизанщині, підспівування
Огиреві щодо «кріпкого хазяїна», прийшло згодом. Забруднившись злочинами, Матюха стає слухняним знаряддям куркулів. Тому й каже коваль: «…біля власті — сучі сини та п’яниці». А цю страшну «вдасть» становлять вбивці та злодії; роблять вони свої злочини, та ще й прикриваються ім’ям влади. Згадаємо слова Сахновського, начміліції:
- «Да в чом діло?! Що це за анархія? Влади не визнають?!»
Влада за допомогою нагана, бійки, грубощів та погроз. Не про таку владу мріяли люди, коли «робили» революцію. Та ще й слова правди сказати не можна, бо «вцідять по зубах» або Матюха, або Сахновський. І добре, якщо по зубах, бо Тихона Кожушного взагалі зробили вони калікою.
Добре жила весела «кумпанія» — кожної ночі збиралася, пиячила, задумувала нові злочини: то коней заберуть, то листи Давида перехоплять, то задумають вбивство. Як вони жалкують, що немає Куш-ніренка, щоб швидко зробив справу — вбив Давида Мотузку, який перший виступив проти їхньої зграї. Про Матюху, що є головою не тільки сільради, а й головою куркулів, автор пише: «Живе — мабуть, поміщик так не жив: щодня гуляє, п’янствує, а стрінеш п’яного — обмини третьою вулицею, бо так наганом і розмахує». Добра влада! Але все це йде не від сили та правди, а від страху за власне нікчемне життя. Вони обікрали кооператив, а речі підкинули усім активістам, а згодом всіх їх заарештували. Страшними були допити Давида Мотузки, бо взялися за діло майстри, котрим не раз доводилося це робити. Каже Сахновський Давидові: «…ти й сам знаєш, що тебе ми хоч так, хоч так, а вб’ємо. Бо питання стоїть: або ти, або я». Історичній правді відповідало те, що ворогів нової влади Андрій Головко показав не слабкими, а сильними, спритними і дуже небезпечними. З такими ворогами боротися нелегко. Тим більша заслуга Давида, що він не побоявся їх, рішуче вступив з ними в боротьбу і переміг.
До появи в селі Давида обухівські незаможники терпляче зносили наругу, знущання Матюхи і його банди (Сахновського, Огирів, Тягнирядна, Кушні-ренка та ін.), не сміли й голосу подати. Та сміливість і рішучість Мотузки наповнює надією серця бідняків: вони підтримують Давида. Селяни прислухаються до кожного його слова. Розпитують про політику тогочасної влади, про майбутнє життя, прагнуть про все дізнатися. Давид згуртував селян, завжди виступав на їх захист. Відкриває хату-читальню, де читає не тільки ті газети, що надходять з міста, але й свою, стіннівку, де відображаються події, що відбуваються в Обухівці. З листом, у якому викладені усі безчинства та безпутства обухівського голови сільради з помічниками, йде до секретаря парткому (хоч нічого цим і не домігся).
Давид — принципова людина, самовіддано служить Радянській владі, трудовій людині, має непохитну віру в силу громади, в новий лад, моральну чистоту. Саме це і визначає суть його небуденного характеру, його гуманізму, робить його твердим, як криця, відчайдушним, завжди, у будь-яких обставинах, по-справжньому благородним.
Коли в осінню ранкову мряку Давид простував у район з наміром знайти там підтримку, невеселі думки облягли його:
- «Думав Давид про широчезні неоглядні простори степові, про тисячі обухівок… Пронеслась над ними революція, як вихор… І от: із чорної плодючої землі густо та зелено — сходи. А в глуші де-не-де, потім, як полоснули бур’яни…»
Образ бур’яну для Давида — це образ куркулів та усієї Матюшиної зграї, яка за допомогою брехні, лицемірства, погроз та бійок стала на чолі обухівської громади. І вважає він так: «Коли хазяїн приходить на ниву й бачить, що глушать бур’яни, він убродить у хліб тоді і вириває їх з корінням. А потім оберемками виносить на межу». Так і сталося з «бур’яном», що рясно розплодився в Обухівці: вирвали селяни його «з корінням» для того, щоб чекати кращого майбутнього вільними від засилля «бур’яну».
Свежие комментарии