Лист Тетяни до Онєгіна на українській мові — Олександр Пушкін (2 варіант)

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я пишу вам – цього доволі?

Я забуваю, що я знать.

Тепер, я знаю — мою долю

Зневаги, може вкрити тать.

***

Та ви, в моїй нещасній долі

Коли не пожалкує і рідня,

Лиш ви моя броня.

***

Мовчати спершу я хотіла;

Мій встид, моя біда,

Маленька пташечка,

Що випасти боїться із гнізда.

***

Коли б надію я плекала

Хоч інколи зустріти вас,

В неділю, в церкві, чи у нас…

Щоб тільки чути вас, прикривши плечі,

Шаллю прозорою або легким зонтом

Сказати слово вам, пограючи бантом,

Чекати зустрічі в осінній холоднечі.

***

Ви видаєтесь не простим;

А ми… не блистимо нічим,

Хоч раді вам і раді простодушно.

***

Навіщо ви пришли до нас?

Забули нас просвіти вчення

Ніколи б я не знала вас,

Ставок, садочок, чай з варення…

***

Душі дівочі хвилювання,

З часом погаснуть (років п’ять?),

До серця я знайшла би друга,

Була би вірна я подруга,

Був би у мене добрий зять…

***

Хтось інший! Та ніколи в світі

Не подарую серця я!

То мій дарунок Афродіті…

То воля неба: я твоя;

***

Життя моє було прологом

Мого роману, ти — герой;

Дарований мені ти богом,

Вірність до скону – моя роль.

***

Ти у ві сні мені з’являвся,

Лицар, володар Термопіл,

Чарівний погляд підкрадався,

В душу твій голос проривався

Давно… але, то був не сон!

****

Ти, лиш зайшов і я пізнала,

Вся зашарілась, запалала

Це ти, підтакнув камертон!

Чи правда? Я тебе чекала

Як несподівано, вночі

В мені мелодія звучала,

Коли добро я дарувала

Печаль тамуючи в душі?

***

В ту мить приходило спасіння

Не ти , то лиш твое видіння,

В прозорій тиші промайнув,

Мене наповнило любов’ю?

***

Серце нещасне било кров’ю

Ким є ти; ангел, вельзевул?

Відрадник ти, охоронитель,

Підстіпної брехні цінитель?

***

Ти сумніви мої втіши.

А може це видіння мОє,

Обман заблудшої душі!

І заблукали ми обоє…

***

Хай буде так! Любов мою

Віднині вам я доручаю,

Я перед вами сльози ллю,

І тільки захисту благаю…

***

Лиш уяви; я тут одна,

Нерозуміння добиває,

Здається, виходу не має,

І мовчки гину, та хто зна?

***

Ти поглядом, як омофором,

Надію серця оживи

І сон тяжкий ти перерви,

Заслужено, стерплю я сором!

***

Закінчую! На вашу милість…

Стидом і страхом завмираю…

Мені порука — ваша честь

Я довіряю… я вмираю.