Човен — Євген Гребінка

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Заграло,  запінилось  синєє  море,

І  буйнії  вітри  по  морю  шумлять,

І  хвиля  гуляє,  мов  чорнії  гори

Як  темная  нічка,  насупились  хмари,

В  тих  хмарах,  мов  голос  небесної  кари,

За  громом  громи  гуркотять.

І  грає,  і  піниться  синєє  море.

Хтось  човен  на  море  пустив,

Бурхнув  він  по  хвилі,  ниряє  на  волі,

Качається,  бідний,  один  без  весельця.

Ох,  жаль  мені  човна,  ох,  жаль  мого  серця!

Чого  він  під  бурю  поплив?

Ущухнуло  море,  і  хвилі  вляглися;

Уп’ять  забіліли,  уп’ять  простяглися

Де  ж  човен  дівався,  де  плавле,  мій  милий?

Мабуть,  він  не  плавле,  бо  онде  по  хвилі

Як  човнові  море,  для  мене  світ  білий

Ізмалку  здавався  страшним;

Да  як  заховаться?  не  можна  ж  вік  цілий

Прощай,  мій  покою,  пускаюсь  у  море!

І,  може,  недоля  і  лютеє  горе  .

Пограються  з  човном  моїм.

1833