Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Доброго дня, Тарасе Григоровичу!
З підручника і розповіді моєї вчительки я знаю, що Ваше сирітське дитинство було тяжким і безрадісним. Ви написали про це у багатьох творах, один з яких – «Мені тринадцятий минало…». У ньому йдеться про те, як хлопчик, залишившися сиротою, змушений пасти чужі ягнята, щоб заробити собі на шматок хліба та не вмерти з голоду.
Але відомо, що Ваш старший брат Микита Григорович пробував привчати Вас до господарства, але всі його намагання були даремні. Ви просто кидали у полі волів і йшли блукати на волі. Може, Ви вже з дитинства розмірковували про тяжке життя? Адже воно у Вас і справді було дуже тяжке. Коли померла мати і батько одружився вдруге, то мачуха Вас не полюбила. Відомо, що мачуха обвинуватила Вас у тому, чого Ви не робили, — нібито вкрали гроші. Щоб Ви зізналися у цьому, Вас дуже побили, майже до смерті… А справжнього злодія знайшли набагато пізніше.
Такі лихі життєві події робили Вас, хоча і маленького, ще сильнішим: багато з чим Ви не змирилися в середовищі, яке Вас оточувало, що і відрізняло Вас з-поміж ваших однолітків. Так, бо з дитинства вже виявлялася Ваша надзвичайна допитливість розуму,наприклад, Ви уважно прислухалися до діда чи батька, коли вони розповідали про минуле.
Я знаю, що в дитинстві проявився Ваш талант художника. Ви малювали крізь, де тільки можна було: на стіні, дверях, воротах. Не важливо, що потрапляло Вам до рук – крейда чи вуглина… Коли у школі Ви придбали папір і олівець, то стримувати себе у малюванні вже було несила.
Ви пройшли багато випробувань у житті, починаючи з самого дитинства, але все це загартовувало Вас і робило ще сильнішим. Ви стали справжнім народним героєм, взірцем для кожного українця і залишитеся ним назавжди.
Свежие комментарии