Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Наші з вами стежки знову і знову приводять нас до любові. Проте, погодитеся, її шляхами йти приємно. А зараз познайомтеся з Василем Симоненко. Недовгим був життєвий шлях цієї людини, але залишився його чудовий спадок — вірші. Народився Василь Симоненко в 1935 році в селянській сім’ї на Полтавщині. У цій сім’ї не ломився стіл від їжі, оскільки дитинство Василя припало на роки війни, та ще і батько залишив сім’ю. У мене була лише мати І був ще сивий дід, Писати почав ще в шкільні роки. У 1952 році В. Симоненко поступив на факультет журналістики Київського університету. Його обрали старостою літературної студії внз. Після закінчення університету став працювати в газетах. Чесні люди мовчати не уміють, і Василь не мовчав, а це в ті роки у нас дуже не любили. Проте, поета не відправили ні за грати, ні на Колиму або ще кудись, ні розстріляли, як «ворога народу». Пощастило, напевно, йому. Через декілька років його життя кінчилося. Це сталося в грудні 1963 року. Пам’ятаєте з літератури, це був час, коли активно «працювали» шестидесятники. Це і Борис Олейник, і Іван Драч, і Ліна Костенка. Симоненко приєднався до цієї знаменитої когорти, але, на жаль, ненадовго. Похований він в Черкасах. А на пам’ятнику — найвідоміші слова з його «Лебедів материнства» :
Можна усе у світі вибирати, син.
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Але, повернемося до написання твору. Колискова матері, білі лебеді на стіні рідного будинку, вишневий садок, полтавські поля, верби, тополі усе життя супроводжували поета. Ці образи навіяли йому вірш «Лебеді материнства». Вам слід проаналізувати цей вірш, розкрити його головну думку. У першій частині відтворені незабутні, романтично-дитячі образи оповідань і пений матері : це «рожеві лебеді», що вилітають з туманів, казки з «сивими очима», що заглядають у вікна, «материнська добра ласка», яка проганяла біди і досаду з чому удома. Згадаєте себе в дитинстві: чи не бачили ви там теж щось незвичайне, те, що не бачать дорослі. Можливо, до вас теж прилітали лебеді, ну, може, і не лебеді, а хтось подібний до Пітера Піну. І не думайте, що Симоненко назавжди зберіг дитяче сприйняття світу. Ні, він вийшов з того солодкого часу, але не втратив щиріше, нехитрої душі, здатної відчувати подив і в дорослому віці.Що ж ми бачимо в другій частині вірша? Лебеді вже відлетіли, напевно, в теплі краї, а до нас поллється колискова пісня. Мати вколисує сина і одночасно застерігає його: Можеш, вибирати друзів і дружини, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрати друга і по духу брата, Але не можна рідну вибирати. Підкресліть у своєму творі, що образи матері і Батьківщина недаремно коштують поруч, адже вони для кожної людини священні, наповнюють його почуттями гордості і гідності, роблять його сильним і непереможним. І якщо доведеться синові впасти «на чужому полі», на крилах материнських лебедів він перенесеться до рідного краю, до нього «прийдуть з України верби і тополі», він і смерть зустріне не самотнім.У творі необхідно відмітити велику любов поета до України — Батьківщини. Життя Симоненко, його «я» тісно злилося з життям України : Земля рідна, Мозок мій яснішає і душа ніжніше стає, коли твої надії і мрії в життя вливаються мою. («Земля рідна, мозок мій яснішає…» ) Ви можете знайти інші виразні рядки, наприклад, такі: Коли мечами злість небо ріже І крушить твою красу вікову, Я тоді з твоїм ім’ям помираю І в твоєму імені живу!
Ви можете узяти будь-який інший приклад. Головне, щоб там розповідалося про любов до Батьківщини. А ось «Лебеді материнства» нічим іншим замінювати не потрібно. Це програмний вірш. У творі потрібно відмітити, що у Симоненко дуже багатогранна інтимна лірика. Глибиною почуття, внутрішньою напруженістю, свіжістю образотворчих засобів виділяється вірш «Там, в степу, схрестилися дороги». Степові дороги поет порівнює з схрещеними у бою мечами:
Мовчать над ними блакитні хоралиУ травах тропа свищет, ніби батіг.О, скільки доль навіки розрубали
Мечі прадавніх схрещених доріг!
Це не означає, що на кожній з доріг людини чекає гільйотина. Схожість доріг з мечем викликає асоціацію з життєвими небезпеками, з важкими шляхами, якими доводиться йти людині, якщо він бореться з неправдою. Завершується вірш зверненням до коханої:
O …скажи: ти зі мною поруч
O Пройдеш безтрепетно по схрещених мечах?
Т. е. поет запитує кохану, чи зможе вона зустрічати разом з ним небезпеку, дивитися їй в очі, чи стане надійним другом, оскільки його життєві шляхи — небезпечні, йти по них — як по схрещених мечах. Тільки не думайте, що Симоненко пророкував собі долю одного з героїв Арнольда Шварценегера або Жан-Клода Ван Пані. Просто він був неспокійною, чесною людиною, яка не погоджувалася з лицемірством багатьох соціальних і моральних норм суспільства. Є у нього вірші, в яких розповідається тільки про любов. Наприклад, вірш «Тиша і грім», небагато схоже на поезію Олеся «З журбою радість обійняла». Але є і своє, симоненковское, чого немає ні у кого, адже любов — почуття неповторне. І тому виливається саме такими словами:
Я закоханий палко, без міриУ небачену красу твою.Усе, що в серці натхненно і щироЯ тобі віддаю.
(«Я закоханий палко…«)
Пошукайте ще цитати про любов — їх множина. Дійсно, муза любові у Симоненко своєрідна. А ось такими почуттями переповнюється серце поета, коли кохана не відповідає взаємністю:
Мені здається, — може, я не знаю, -Було і буде так у всі часи:Любов, як сонце, світу відкриваєБезмежна велич людської краси.
( «Любов« )
Отже, ваше сочинеие — це ваші роздуми про любов і про втілення цієї теми в творчості Василя Симоненко. Але, щоб розкрити тему, обов’язково потрібно приділити увагу патріотичним почуттям поета, його любові до матері і Батьківщини. І не бійтеся створювати щось своє, нове : думайте, створюйте.
Свежие комментарии