Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Спокій на Землі панував до тих пір, доки його не знищив вірус, що називається Людина. З цього і почалася страшна казка екологічної кризи. Зазвичай, казки закінчуються щасливо, але як буде на цей раз? Природа – невід’ємна частина нашого життя, і вона аж ніяк не заслуговує такого жорстокого ставлення до себе з боку сучасних жителів. Природа дає нам можливість жити, користуючись її благами, а як ми віддячуємося їй? Хіба тим, що вирубуємо ліси, руйнуємо її багатства. П.Тичина писав: « О скільки у природи немудро-мудрих літер! О скільки у людини невміння прочитать…».
Так, природа сприяє тому, щоб ми жили, але не хоче, щоб ми ставали варварами, які не мають ні краплі доброти у своєму серці. Сучасний світ не задумується над тим, що буде далі, що станеться з природою після нас. Так, незважаючи на все, ми ще маємо непогані умови для проживання, але що очікує наших нащадків? Напевно, штучний аромат квітів, спів солов’я тільки по телевізору чи радіо, десь, можливо, виднітиметься якесь дерево, але вже не таке красиве і зелене, як зараз, річки всохнуть, тобто життя на Землі стане неможливим. На мою думку, ми повинні негайно змінити своє ставлення до природи, полюбити її, як рідну матір, зробити все для того, щоб урятувати зелені дерева, зберегти річки, не забруднювати їх, аби спів пташок лунав у вухах наших предків ще довго й довго.
По-перше, людина і природа мають перебувати у цілковитій гармонії, інакше наслідки будуть украй негативними. Загляньмо на сторінки української літератури. Роман «Собор» Олеся Гончара можемо назвати як переконливий приклад. Автор роздумує над технічним та духовним прогресом, мріє про взаємодію людини із навколишнім середовищем. Читаючи роман, відчувається тривога, що світ перетворюється на полігон. Хімічні відходи отруюють чисті води річок, шлейфи промислових димів пливуть по небосхилу, кислотні дощі пропалюють зелене листя. І ніхто не задумується, що стало причиною екологічної катастрофи. Краще поставити питання: «Що відбувається: ерозія грунтів чи ерозія людських душ?». Справді, якби ми були духовно багатими особистостями, то природа була би багата своїми дарами теж.
По-друге, щоб краще зрозуміти свою помилку щодо ставлення до навколишнього середовища, ми, українці, пережили Чорнобильську катастрофу, яка мала би стати добрим уроком для молодого покоління. У довкілля викинуто багато радіоактивних речовин, що й дотепер дають знати про себе. Зараз зросла кількість онкологічних, серцево-судинних захворювань, саме тому смертність переважає над народжуваністю. Катастрофа, яка вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, поставила тавро над Україною. Хіба не ми самі винні в цьому?! Недбайливе ставлення до природи ніколи не призводить до добра. Але такі трагічні історичні події мають посіяти в наших душах зерна любові до довкілля.
По-третє, на даному етапі людство починає перетворюватися на звичайнісіньких роботів, які знищують усе на своєму шляху. Те, що вони втратили будь-які почуття, вже стало фактом. Хіба не болить серце тих, хто так нещадно вирубує дерева, не насаджуючи нових, невже не палає вогонь чистого сумління у душах особистостей, які спалюють ліси? Що буде далі? Аж не віриться, що фантастичні події сучасних фільмів можуть стати реальністю. Без чистої води, свіжого повітря та рясних лісів життя на Землі стане неможливим. Зовсім недавно, у березні 2011 року, світ сколихнула страшна подія: аварія на Фукусімській АЕС ще раз сказала всім: «Зупиніться!». Та чи ми серйозно сприйняли цей поклик?! Нам добре, бо ще природа бореться з кризою, але чи вистачить у неї сил і надалі? Людство абсолютно не думає про те, як майбутнє покоління житиме на Землі: хоч потоп, хоч посуха, всім байдуже.
Отже, наведімо порядок у наших душах, угамуймо спочатку зло й жорсткість, а вже тоді сльози каяття нехай зросять чорні від диму ліси, очистять забруднені річки, щоб життя знову завирувало у світі, а наші нащадки матимуть з кого брати приклад і будуть берегти навколишнє середовище як зіницю ока!
Свежие комментарии