Збільшити або зменшити шрифт тексту : У вірші Кіплінга «Якщо» ми звертаємо увагу на слова «Тріумф» і «Нещастя». Недаремно кожне з цих слів написане у вірші з великої літери. Вони — ключові у цьому творі. Що такс «тріумф»? Тріумф — блискучий успіх, торжество. Антонімом до нього виступає слово»нещастя» — сумна подія. Те, що ці слова у Кіплінга стоять поруч — не дивно. Тріумф і нещастя — це, як світло і тінь, день і ніч, любов і ненависть, народження людини і смерть…
Іноді тріумфу людини передують трагічні моменти в її житті. Трагедія може бути і після тріумфу.
Згадаємо іспанських воїнів з балади А. Міцксвича «Альпухара». Здавалося б, вони переможці, бо перемогли воїнів мусульманського короля Альманзора в Альпухарі. «Бенкет між трупів почався в іспанців на альпухарських руїнах. Здобич паюють, поділюють бранців, п’ють, утопаючи в винах». Та, святкуючи перемогу, вони не знали, що поряд з ними стоїть їхня смерть — чума, яку приніс їм переможений Альманзор.
Перемога, тріумф іспанців обернулися для них нещастям, навіть смертю. А нещастя Альманзора стало його тріумфом — вороги його загинули. Завжди треба пам’ятати слова Кіплінга про те, що Тріумф і Нешастя треба сприймати, «як дим і вітер на віку».
А ось іще один тріумфатор — цього разу з балади Р. Стівенсона «Вересовий трунок». Це «володар шотландський — жахались його вороги!» Він пішов оружно на ліктів. А пікти славилися вмінням готувати вересовий трунок, який «за мед солодший, міцніший аніж вино». Секретом варіння вересового трунку володіли двоє броварів — старий батько і його син — «хлопець отрочих літ». Чому тільки двоє? Тому що всі інші пікти «лежали під квітом червоним поснулі навік броварі». Ці люди загинули від рук воїнів володаря шотландського. Врешті-решт гинуть і останні броварі — батько і син, але перед смертю старий виявляє істинну величність духу. Він жертвує своїм сином в ім’я збереження таємниці вересового трунку. І коли, стоячи перед ворогом, він вимовляє: «Смерть мені не страшна, і вересового трунку зі мною помре тайна!», то розумієш: тріумфатори — не переможці шотландські, а цей старий бровар, який за мить сам розлучиться з життям.
Так тріумфатором став і гоголівський Тарас Бульба, який теж загинув. Тріумфатором можна назвати і юнака з вірша Рільке «Пісня про Правду». Олекса, принижений, мовчазний і боязкий, наприкінці твору постає перед нами справжнім козаком, коли ладен пожертвувати власним життям в ім’я свободи Батьківщини.
У вірші Кіплінга «Якщо» мені подобаються рядки:
Якщо ти зможеш в пориві одному
Поставить все на карту і програть,
А потім — все спочатку, і нікому
Про втрати навіть слова не сказать…
Я пригадую шолохівського солдата Андрія Соколова з оповідання «Доля людини». Перед обличчям смерті він був, коли стояв перед комендантом концтабору німцем Мюллером. Про нього, Мюллера, у Шолохова сказано так: «По-російськи говорив, як ми з тобою, та й ще на «о» налягав, наче корінний волгар». Тисячі людей розлучилися з життям з волі цього «волгаря». Він наставив зброю й на Андрія Соколова, але той виявив таку стійкість духу, що немилосердий Мюллер відпустив його у барак та ще й їжу дав.
У вірші Р. Кіплінга з великої літери починаються ще три слова: «Серце», «Нерви», «Жили». І це не випадково. Цими словами поет характеризує сутність людини. Коли вона візьме собі у супутники волю, людина вистоє у боротьбі. І тоді йому, цьому тріумфаторові, належатиме увесь світ.
Свежие комментарии