Вінець хвали—старість (шкільний твір)

Як мурашка будує собі гніздо, надіючись на безпечне житло, як пташка вигодовує своє потомство, очікуючи на перші успіхи малят, як бджілка збирає мед, догоджаючи людям, так кожен хоче отримати свою нагороду за  життя, яке дуже часто буває гірке, мов полин.  Але чи приходить до нас щира і справжня хвала щомиті?! Напевно, визнання потребує чималого досвіду, бо старші люди, пройшовши крізь бар’єр невдач, розчарувань, уже рідко допускаються помилки, саме тому зроблене ними грандіозне відкриття буде більше цінуватися і викликатиме менше сумнівів. Народна мудрість учить: «Де старий ногою, там молодий головою», наголошуючи, що старші люди обачніші, вміють повести себе у будь-якій ситуації. Так, протягом свого життя ми чуємо різні похвали на нашу адресу, та чи справжніми вони є?! На мою думку, старість – це, справді, вінець хвали, це та найвища точка, яка сконцентровує у собі все, що людина набула протягом свого життя,а старожилам, я вважаю, слід віддати належне,бо вони заслуговують на повагу.

Слід прислухатися до порад старших людей, бо вони допомагають нам уникати певних невдач, а також завчасно здобувати маленький досвід. Загляньмо на сторінки української літератури. Роман «Чорна рада» Пантелеймона Куліша може слугувати переконливим прикладом. Варто звернути увагу на образ полковника і панотця Шрама. Він долає дорогу із Правобережжя до Лівобережжя, щоб зустрітися із Якимом Сомком і  підтримати наказного гетьмана , допомогти йому об’єднати обидва береги Дніпра. Шрам усім серцем любить свою державу, адже переживає за долю України, хоче, аби на Чорній раді в Ніжині люди зробили правильний вибір. На жаль, його надії не виправдалися, але це тільки на перший погляд. Українці все одно розчаруються у Брюховецькому, бо підступністю і обманом не можна добитися успіху. Шрам, як батько-патріот, прививає любов до рідного краю і своєму синові Петрові, який прислухаючись до всіх настанов, знаходить своє справжнє щастя. Як бачимо, мудра порада старших людей завжди допомагає у житті, а особистості, що беруть приклад із Шрама, достойні найвищої пошани.

Без старожилів неможливо уявити країни, яка б процвітала. Згадаймо наших славних козаків, що відзначалися неабиякою мужністю і сміливістю. Але самі вони не приймали важливих рішень, щоб не зробити гірше державі, тому і обирали козацьких старшин, які передавали частинку свого життєвого досвіду молодим захисникам Батьківщини. Як свідчать факти, до складу козацької старшини входили сивоусі діди – колишні військові старшини,які залишили посади через хворобу, або через похилий вік. На Запорозькій Січі старшина зосереджувала в своїх руках адміністративну владу і судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ у відносинах з іноземними державами,тобто виконувала всі найвідповідальніші доручення.

Старші люди заслуговують на повагу і славу. На жаль, у сучасному світі панує ненависть, матеріальне бере верх над духовним, ми забуваємо про повагу до когось, а хочемо, щоб тільки шанували нас, збільшується кількість егоїстів, а добровольців тільки зменшується. Зараз людство готове піти на все, аби лиш збагатитися матеріально. Дуже прикро, але серед сучасного молодого покоління є багато особистостей, що не поважають старших, навіть своїх бабусь чи дідусів. Чи вдасться людям похилого віку пережити хвилини старості у спокої? Чи доживатимуть вони без болю в серці, якщо їхні нащадки не мають ні краплинки милосердя? Там, де немає любові, прощення, немає і миру, благодаті. І нікому не відомо, чи довго триватиме такий безлад у світі. Подумаймо тільки: хіба наші старенькі родичі заслужили на таке жорстоке ставлення, якщо вони віддавали нам усе найкраще, прививали любов до оточення. Мені здається, вони гідні справжньої пошани і похвали.

Отже, не засмучуймося, якщо справжня похвала ще не завітала до нас, бо, зазвичай, її отримують люди із великим життєвим досвідом. Наше життя тільки розпочинається, тож багато сюрпризів ще наповнюватимуть наші будні, а старшим людям, можливо, вже і не випаде така нагода. Тож шануймо всіх бабусь, дідусів і взагалі старших за нас людей, бо вони заслуговують на найвищу похвалу за свою відданість, милосердя і доброту!