Збільшити або зменшити шрифт тексту : 
«Ну що б, здавалося, слова…Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує!..», — казав Т.Г.Шевченко. Справді, слово має дуже велику силу. Воно здатне прошити людське серце болем гірше, ніж меч, і переповнити душу невимовним щастям. Ніколи не можна зловживати цим дорогоцінним скарбом, бо з нього «виростає» мова, а потім — і народ. Я вважаю, що слова – це маленькі камінці, з яких будується міцний замок людського розуму, адже саме мовлення свідчить про рівень розвитку кожної особистості.
Всі ми повинні шанувати рідне слово, бо недотримання такого обов’язку не призведе до позитивних наслідків . Загляньмо на сторінки української літератури, щоб переконатися в цьому. Яскравим прикладом може слугувати головний герой Мина Мазайло з однойменної комедії М. Куліша. Він понад усе прагне змінити своє прізвище на російське, престижніше, надіючись знайти нових друзів, отримати службове підвищення. Як наслідок, за опір українізації Мазайло не зумів стати на щабель вище, а, навпаки, втратив і те, що мав. Його духовний світ надзвичайно бідний, а словниковий запас замалий для того, щоб спілкуватися з освіченими людьми, мати привілейовану посаду. Таких особистостей, зазвичай, у суспільстві не поважають.
Мова – справді ворота розуму, адже тільки ввічливе і правильне «користування» словом свідчить про рівень мудрості тієї чи іншої людини. Наша історія славна постатями, що боролися за всебічний розвиток держави. Як приклад, можемо назвати Ярослава Мудрого, який зробив великий внесок у розвиток культури та науки у Київській Русі, зокрема, створив школу й бібліотеку при Софійському соборі, уклав збірку законів «Руська правда», завдяки йому поширилося і зміцніло християнство. «Тесть Європи» був надзвичайно освічений, адже лаконічне тлумачення певних цілей щодо зміцнення добробуту держави перед представниками інших країн було непросто.
Не можна зловживати рідним словом. Мовлення наших сучасників характеризується численними лайками, глузуваннями, суржиками, і взагалі «брудними словами», які тільки засмічують нашу милозвучну мову. Хіба ж можна так робити?! Чи маємо ми право руйнувати красу, створену Богом?! Рідне слово дано нам для того, щоб спілкуватися, приносити приємні звістки одне одному, підтримувати морально у скрутному становищі. Прикро, але низький рівень культури мовлення набуває все більших масштабів. Сучасні письменники Ю.Андрухович, О. Забужко, В.Яворівський, Л.Костенко намагаються своїми творами зупинити «епідемію» духовного падіння, відродити в людей прагнення до знань, любов до книг, до вивчення власної історії.
Отже, бережімо рідне слово, завжди пам’ятаймо, що воно — шлях до справжньої мудрості, це той скарб, який ніколи не виявиться фальшивим!
Свежие комментарии