Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Найдорожча в світі людина — це, звичайно, мама. Адже мама завжди ніжна до своєї дитини, завжди уважна. Хто знає, скільки болю і любові може умістити в себе материнське серце! Адже коли хворіє дитина, мама завжди і співчуває, і лікує, і навіть хворіє разом з нею. А коли діти виростають, то усі їхні болі дорослого життя мати ділить з ними. Матері супроводжують нас усе своє життя. І навіть на порозі смерті турбується не про себе — про нас, їхніх дітей. Сила материнської любові перемагає будь-яку відстань, І де б ми не були, їхня турбота, їхні молитви зберігають нас від життєвих незгод. Мати — саме та людина, яка своїм прикладом вчить ніжності і вірності, любові до ближнього. Дівчинка переймає від матері все, навіть маленькі звички. А хлопчик вчиться у неї тим правилам, що згодом стануть його життєвим кредо: поважати старших, не ображати слабкіших, вчитись тому особливому відношенню до жінки, яке пронесе крізь усе життя. Кажуть, що навіть жінок собі такі хлопчики обирають дуже схожими до своїх матерів. Пам’ятаєте: «Рідна мати моя, ти ночей недоспала,..»? Ця пісня навряд чи з’явилась би у світ, коли б не Малишкова мати — Ївга Остапівна.
А врешті-решт, звичайно не тільки Малишкова мати «недоспала ночей», не тільки вона давала сину «рушник вишиваний на щастя, на долю». Скільки матерів проводжало сина або доньку в дорогу, в далеку дорогу, без надії побачити коли-небудь, але завжди чекаючи на порозі. Материнська оселя — це дім, де ми завжди жадані гості. Мати може пробачити все, навіть коли закон і люди пробачити не можуть. І в цьому теж велика сила материнської любові. Материнська любов «вірна, незрадлива». І знаючи про це, чи завжди ми приділяємо нашим мамам стільки уваги, скільки треба? Адже тільки мати любитиме нас завжди і будь-яких, у будь-яких обставинах. Для матері її дитина — найкраща у світі. Так каже народна мудрість. І це справедливо. Адже тільки мати може побачити свою дитину такою, якою вона повинна і могла б бути.
І ми, діти, ніколи не повинні забувати своїх матерів. Мами наші заслуговують на постійну увагу і розуміння, а не лише на листівку і квіти до свят. Ми повинні берегти наших мам. Адже коли їх не стане, хто буде оберігати нас? «Любить людей мене навчила мати» Мати… Пригадайте, коли ви бачили рідну неньку без роботи? Я свою — ніколи. Жодної хвильки не відаючи відпочинку, материні руки знаходять роботу. То вона щось вишиває, то готує тісто для пирога чи хліба, то щось пере або просто поправляє на столі скатертину. Так багато в житті переробивши, материні руки не зупиняються ні на хвильку, вони постійно в роботі, і та робота нагадує мені чимось священнодійство. Мамині руки завжди пахнуть чимось. Чи свіжовипраною й щойно випрасуваною білизною, або пшеничним борошном і гарячим хлібом, а то кропом чи петрушкою і терпким гудинням огірків, або яблуками, грушами і медом у Спасівку, а то просто осіннім полем, або шпарким морозцем і снігом, або першими весняними бруньками… Мамині очі… Вони, постійно освітлені з середини м’яким живим сяйвом, наче видиме вираження її душі. Це погляд самої щирості, самого добра. Здатність робити добро, вловлювати красоту рідної землі дано далеко не всім людям. Але мені здається, що моїй мамі ця риса характеру властива.
«Дурний і радість оберне в горе, розумний і в горі втішиться», — чув я від неї багато разів. її обличчя, як сонях до сонця, завжди повернене до радості, до діяння добра. І я сам також ще з дитинства жадібно вловлював красу оточуючого світу. Як радіємо усі ми, коли після довгої важкої зими приходить весна! Кожен її крок — як перемога. «Багато людей живуть заздрістю, визиском, злом, — казала нам у дитинстві мама. — Не радіють ані весні, ані пташиному гомону. І тому очі в них каламутні, тьмяні. Вони як сліпні, а зі сліпого що можна спитати?» Мама моя вчила мене з дитинства поважати людей, бо від того, як ти ставишся до оточуючих, залежить і їх ставлення до тебе. Вона навчила працювати так, щоб приносити радість собі і іншим. Вона навчила мене доброті, людяності, чуйності. А мамина пісня! Я не пам’ятаю, які пісні співала мати мені, коли я був немовлям. Але зате я напевно знаю, що це були такі ж пісні, які співала вона й моєму молодшому братикові: Рости ж, синку, в забаву, Козачеству на славу… Мамин власний приклад теж багато значить для дитини. І я, дивлячись на маму, яка завжди в роботі, навчився не витрачати даремно свого часу, а творити якісь, хай і маленькі, але добрі справи: допомагати мамі, захищати молодших, поважати старших. Я вдячний своїй мамі, бо все хороше, що я маю, — то від неї.
Свежие комментарии