Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Сонет «Київ-традиція» — поетична фсторіософія Миколи Зерова. У ньому поет з притаманним йому лаконізмом відтворив історію славного міста від найдавніших часів до сього дення. Вірш «Київ — традиція» входить до збірки «Сонети і елегії»

Тема: оспівування «золотоголового» вічного міста Києва — як свідчення високої культури народу.
Ідея: утвердження незнищеності стародавнього Києва, культури, духовного життя народу, тощо.
Головна думка — утвердження незнищенності Києва, його культури, духовності народу, його безсмертя, возвеличення краси золотоглавого Києва
Жанр: сонет
Віршовий розмір — ямб
Художні засоби:
Персоніфікація — персоніфікується образ Києва, Данпарштадта
Іронія — і в наші дні зберіг ти чар-отруту; в тобі розбили табір аспанфути; кують, і мелють, і дивують світ
Епітети: войовничі готи, голосний і юний Тичина, давній міт, сонячні комуни
Метафори: животворив душею, «Плуга» вів, лядський Болеслав Щербив меча об Золоті ворота Фразеологізми: теревені плів, байки складав
Основна особливість — сонет позбавлений суспільного змісту

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Київська Русь є першою формою української державності.
М. Грушевський

Ці слова великого українця-історика із світовим іменем є підтвердженням того, що Київська Русь — це саме перша українська держава, а не російська, як намагалися і намагаються довести ті, яким не потрібна історична правда, а лише важливі політичні мотиви.

Адже, якщо наші прадіди змогли створити і правити державою, яка була прогресивною  у свій час у всій Європі, з якою рахувалися такі держави, як Франція, Англія, Візантія, а Речі Посполитої і Росії ще взагалі не було, то і зараз ми можемо створити таку ж міцну і прогресивну державу, вийти на один рівень і, навіть, випередити найпрогресивніші держави сьогодення.

Ми можемо! Адже так історично склалося, що  у нас тече кров тих предків, які прагнули демократичного правління, і їм вдалося втілити це. То хіба нам, їхнім нащадкам, це не під силу?Так, можливо, зараз Україна знаходиться не в найкращому політичному і економічному становищі, проте, ми повинні пам’ятати, що ми держава з історією, з великою історією, і не дивлячись на все, зможемо побудувати країну своєї мрії, ту про яку писав ще Тарас Григорович Шевченко.

Проте, для цього потрібний певний патріотизм, якого наразі в сучасних українців немає. А це тому, що нам віками насаджували думку, що ми були лише рабами, кріпаками іншої держави, а до самостійності ми не здатні. Але, шановні, подивіться історію! А вона говорить сама за себе.В історії Київської Русі є факти, які підтверджують, що Україна і зараз може бути передовою державою. Наприклад, кодекс законів «Руська правда» Ярослава Мудрого, яка по суті є прототипом конституції. У період розвитку феодалізму саме цей кодекс законів був покликаний захистити права народних мас від свавілля феодалів, а жорстока кровна помста замінялась штрафами. А донька Ярослава Мудрого, Анна, правила із своїм чоловіком Генріхом І, а після його смерті стала регенткою і залишила значний слід в історії Франції.

Таких фактів, які свідчать про міць і розвиток української держави, можна приводити велику кількість. Проте, найголовніше те, щоб ми пам’ятали про велику добу в історії нашої держави.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Аура — це тонка, невидима оболонка, свого роду енергетичне поле навколишній фізичного тіла. Аура несе в собі дуже багато інформації щодо особистості людини, його спосіб життя, здоров’я, думках і почуттях. Аура постійно змінює свій колір, але у кожної людини є свій основний колір, який не змінюється. Будь-який людський стан відбивається на кольорі аури. Якщо ми змінюємося, то відповідно і наша аура зміниться. Аура збуджена, інтерактивна і жива. Якщо ми знаходимося в гармонійному стані, аура відображає це у своїй формі та кольорах. Якщо ж ми «вибиті» з рівноваги наша аура змінює свій колір і приймає дизгармонічну форму.

Аура жодним чином невіддільна від фізичного тіла. Вона не має меж і є свого роду продовженням нашого фізичного тіла. Аура здорової людини поширюється на відстань приблизно 10-15 см від фізичного тіла. У міру духовного зростання, аура здатна збільшуватися. Ось чому на багатьох іконах ми бачимо зображення святих з золотим сяйвом навколо голови.

Як же побачити свою ауру? На жаль, побачити її дано не всім. Деякі люди народжуються зі здатністю бачити ауру. Інші ж за допомогою спеціальних вправ розвивають в собі ці здібності.Отже, в першу чергу нам потрібен об’єкт спостереження. Попросіть людину встати на білому або нейтральному тлі.
Освітлення повинне бути природним, але не прямим, так як яскраве світло завадить вам побачити ауру. Відійдіть на відстань приблизно 2-3 метри від людини. Зосередьтеся, розслабтеся, дихайте спокійно. Дивіться ,ніби крізь об’єкт. Можливо, не відразу, але ви почнете бачити розмите світіння по контуру об’єкта — це і є аура. У деяких людей аура буде лише злегка помітна, у інших вона буде яскрава і різнобарвна. Форма теж може бути різна. Згодом, при щоденній практиці і певних зусиллях, навички будуть вдосконалюватися, і ви зможете побачити ауру будь-якого живого об’єкта.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

На мою думку, варто йти на самопожертву заради інших людей, незалежно від того, чи близька та знайома тобі ця людина, чи оцінить вона твій вчинок, чи віддячить за такий крок.

Самопожертва потрібна у цьому світі. Вона доводить, що ще існує проста людська безкорисливість і доброта. Жертовність заради інших – це вищий прояв любові. Біблія говорить, що немає більшої любові, ніж та, коли ти віддаєш за брата душу свою, а отже, і своє життя.

Яскравим прикладом людини, яка здатна пожертвувати найдорожчим заради інших, може слугувати Климко – головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника. Хлопець, залишившись сиротою, ріс у свого дядька Кирила, який зумів виховати в ньому такі людські риси, які цінуються понад усе, – здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця – аж до самопожертви. Климко вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга, а найголовніше – на молоко для маленької доньки своєї вчительки. Повертаючись додому, хлопчина гине від фашистської кулі, рятуючи життя невідомому полоненому. Мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті. Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей – вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен.

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами 1918 року стала символом патріотизму й жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Триста курсантів військової школи, студентів та гімназистів, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі, вступили в нерівний бій із добре озброєним і вишколеним противником і протягом кількох днів стримували на підступах до Києва величезну більшовицьку армію. У масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Однак це символ нескореного духу нашої нації.

Отже, самопожертва немислима без гуманності, тільки за умови великої любові до людей жертовність не є даремною.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У нашому житті література відіграє визначну роль. З дитинства до похилого віку людина живе нібито у взаємодії двох світів — постійною дійсності та художньої літератури. У літературних образах і подіях ми намагаємося виявити повсякденне, звичне, а от реальні відносини ми часто будуємо на прикладах ідеальних героїв і величних почуттів з прочитаних творів. З них ми дізнаємося життя, вчимося споконвічних духовних цінностей, знаходимо відповіді на свої численні запитання. Далеко не кожен з нас мав можливість жити бурхливими літературними вподобаннями, але майже всі ми начебто доторкнулися до них, отримати про них уявлення і відчули в душі щось схоже, коли читали про хвилювання і страждання героїв книг. Саме в світі цих героїв, створених художниками слова, життя постає перед нами не тільки таким, яким воно є насправді, а й таким, яким воно може і повинно бути.

Тисячоліттями людство виробляло і вдосконалювали моральні норми і ідеали прекрасного. Все це, немов у дзеркалі, відбивається в творах художньої літератури. Кожна епоха накладала свій відбиток на систему моральних цінностей суспільства, а література, увібравши їх, доносить до читача. Живопис і архітектура, музика і скульптура, хореографія і кінематограф … Все це — різні форми самовираження людини, все це — мистецтво. І на мою думку, лише художня література як найпопулярні-шей його вид здатний впливати на розвиток і становлення людини і всього людства в цілому найбільшою мірою. Ні, я зовсім не заперечую значення історичної науки, але завдяки таланту письменника минуле мого краю відкрилося мені чітко і болісно. Події твору зворушили мою душу, багато чому навчили, а головне — наповнили гордістю за причетність до народу, горде ім’я якому — українська. В цьому і полягає головне завдання літератури: показати життя, дійсність у формі художнього відбитка, але відбитка такого, який сам є життя. Художня література — це підручник життя, який дає нам історичні знання, формує світогляд, впливає на морально-естетичне самовдосконалення. У загальнонародному значенні твори художньої літератури є тим невичерпним джерелом, яке живить громадянську та суспільну свідомість, збуджує соціальну активність і сприяє всебічному вихованню читачів.

Відкриваючи нову художню книгу, ми ще не знаємо ні її змісту, ні головних героїв. І прочитавши цей твір, немов піднімаємося ще на одну сходинку знань, мудрості, досвіду та вдосконалення власної душі. Я впевнений, що людство не могло б прогресивно розвиватися, якби не існувало художньої літератури. Кращі твори, відображаючи дійсність народу в її зв’язку з минулим, тим самим окреслюють загальний рух від сучасного до майбутнього. Життя, яка городовщаемих в творі, як мінікосмос, відображає і виявляє в собі всесвіт, повноту людського життя і всю цілісність буття.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Образи представників молодшого покоління також змальовані у гумористично побутовому плані. Змальовуючи Карпа і Лавріна, автор з одного боку протиставляє їх один одному, а з іншого виділяє їх спільні риси. Обидва Кайдашенки — індивідуалісти і живуть своїми егоїстичними інтересами. Так само чинять і їхні дружини. У житті їх єднає прагнення до незалежності, мрія про ґрунт і власне господарство. Всі вони зображені письменником як морально убогі люди, що через свої безконечні сварки втрачають почуття гідності.

Ще замолоду брати були різні, мали різні смаки і характери. Карпо по натурі грубуватий і різкий. Він і хлопцем не мовчав батькові, а завівши свою власну родину відчув потребу відділитися, особливо, коли сам став батьком і зрівнявся в правах із старим Кайдашем. Він відчуває відповідальність за свою родину, дружину, а тому боронить її від нападок матері і батька, нехтуючи їхнім авторитетом, попираючи їхню гідність, піднімаючи руку на Кайдаша і руйнуючи тим самим патріархальні традиції цілковитої покори батькам. «Карпо, побивши батька, забув про те і нітрішки не жалкував, неначе він побив якого парубка в шинку». Відокремлення Карпа не припинило сварок у родині, а навпаки набавило.

Іншим за вдачею, ліричним, шанобливим, зображує Нечуй-Левицький Лавріна. Це душа чутлива. Він грає на сопілці, відчуває красу природи, з повагою ставиться до людей. Своїм характером і поведінкою Лаврін не схожий на інших Кайдашів. Але поступово родинні чвари псують чисту і добру душу Лавріна, він також втягується у родинну колотнечу, стає егоїстичним і байдужим.

Ворожнеча між членами однієї родини за клапоть поля, за садибу, за стару грушу на межі не виникає зненацька, а поступово розгоряється. Однією із причин сварок автор називає нестачу землі — єдиного засобу для прожиття, проте стрижнева проблема родини крилася у егоїстичному підході до вирішення будь-яких побутових справ кожного із її членів. Письменник у гумористичному плані змальовує взаємні заздрощі, плітки та вибухи шаленої злості серед Кайдашів. Однак, гумор у повісті має співчутливий характер. Він допомагає розкрити вплив на психологію трудівників їхнього тяжкого становища, бо після довговічної панщини вони потрапили в нові, незвичні пореформені обставини.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Патріотизм — одне з найблагородніших людських почуттів, а тому поезія П. Тичини «Я утверждаюсь» завжди привертала до себе увагу, завжди була і буде цікавою українському читачеві.
Вірш «Я утверждаюсь» поет написав у 1943 році. Це були роки, коли фашисти надто далеко зайшли в глиб нашої країни. Ось-ось у війні наступить переломний етап, і так потрібне віще слово — віра, що так і буде. «Я утверждаюсь» — саме така поезія, в якій могутньо і сильно звучить ненависть до ворога і віра в сили народу, армії, в перемогу:

Фашистська гидь,
Тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу!

Поезія написана від першої особи, тому авторське «я» — це і поет, і його народ. Ліричному герою твору болить доля його народу, над яким жорстоко знущалися фашисти:

Тевтоніє! Мене ти пожирала,
Як вішала дочок моїх, синів
І як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!

Відображаючи переживання і внутрішній біль ліричного героя за долю свого народу, П. Тичина говорить твердо і переконливо, що не можна знищити народ — бо ми нація сильна і мужня:

Я єсть народ, якого правди сила
Ніким звойована ще не була…

Патріотичний пафос вірша і в тому, що поет стверджує право свого народу на існування, на незалежність. Тому, мабуть, і стали афоризмом слова з вірша:

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь,
Щоб жить — я всі кайдани розірву…

Поет вірить, що перемога обов’язково буде за нашим народом, що він здолає ворога і підніме зранену країну:

Із ран — нове життя заколоситься,
Що в нього світ весь буде подивлять!

Поезію П. Тичини «Я утверждаюсь» по праву називають вершиною досягнень поета періоду Великої Вітчизняної війни, віршем-клятвою про безсмертя українського народу. Слова «Я єсть народ», які тричі повторюються у вірші, говорять нам про єдність ліричного «я» з народом, а це «я» — це кожен із нас, і тому так актуально звучать вони й сьогодні.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : «Історія Русів» — твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року. «Історія Русів» має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. По-друге, вона наголошує історичну цілісність русів (українців) від середньовічної Київської Русі до недавньої тоді Козацької держави.

Дуже ретельно в літописі розглядається питання походження східних слов’ян, спростовується «норманська теорія», зате стверджується спорідненість слов’ян зі скіфами, варягами, хозарами. Але головним рушієм прогресивного руху і становлення українців як нації є козацтво. Козаки — головні хранителі й захисники політичних, релігійних та культурних прав і свобод українців. 

Перемоги Визвольної війни 1648–1654 рр. справедливо вважаються найбільшим здобутком і досягненням козацтва. Оспівано в літописі й рішення Б. Хмельницького про об’єднання з Росією на Переяславській Раді. Мудрий полководець і політик розраховує укласти угоду на рівних правах рівних народів. Осуду піддаються дії порушників з обох боків: українських політиків І. Мазепи й І. Виговського та російських воєвод, що з жорстокістю ставилися до українців. Історія розвитку української нації для автора — це історія боротьби за свободу. Різко засуджено також релігійну нетерпимість уряду Речі Посполитої до православ’я, бо диктат і тиранія завжди породжують народний опір. Із суворим осудом у творі зазначено про порушення людських свобод у Російській імперії. 

Це цілком відповідає тим побоюванням, що виказувала щодо росіян козацька старшина (листи І. Богуна). Навпаки, у творі з похвалою зображено подвиги видатних козацьких полководців І. Богуна, С. Наливайка, І. Підкови, Т. Трясила, Б. Хмельницького. Актуальні тогочасні політичні проблеми України уважно обмірковуються: це й утрата незалежності й тиранічна політика Петра І, осуд якої обережно вкладено в уста Павла Полуботка: «Замість вдячності й відплати, повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. Повертати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Я знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь… перед всемогучим Богом за погибель нашу та всього народу».

 Ставлення автора твору до Російського імперіалізму і монархії відповідає духу поміркованого просвітництва. Автор схвалює абсолютну монархію, але освічену. Зате ворожо ставиться до тиранії, тому дії Петра І та його помічника О. Меншикова викликають деякий осуд. Усе ж весь тягар вини за катування і вбивства українців лягає на плечі О. Меншикова.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Україна – молода держава, проте має довгу та драматичну історію. До здобуття незалежності в тисяча дев’ятсот дев’яносто першому році Україна почергово входила до складу кількох великих держав. Наша культура нараховує близько півтора тисячоліття, у ній органічно поєднані автентичність та вплив християнської, європейської та інших видатних культур світу. Українці зробили свій внесок у розвиток світової науки, філософії та мистецтва.

Сьогодні Україна перебуває в стадії політичного, економічного та соціального розвитку. На цьому нелегкому шляху ми стикаємося з необхідністю вирішити багато важливих проблем – забезпечити людей робочими місцями, молодь – можливістю здобути освіту, потурбуватися про доступність медицини для всіх, особливо для стареньких людей та інші. Але в історії існування кожної держави бувають дуже кризові моменти, коли на кону стоїть дуже багато. Щось подібне трапляється і зараз, і мова йде про рідну для всіх нас країну – про Україну. Всі ми бачимо, яка складна ситуація склалася в Україні в даний момент – наша країна втратила один з найбільш важливих регіонів, Крим, триває дуже нестабільна ситуація також і на території іншого життєво важливого регіону країни – Донбасу. Все це чинить дуже серйозний вплив на Україну в цілому, і ми не можемо знати, чи триватимуть ці проблеми ще довго або обмежаться тим, що є зараз. Від всього цього безпосередньо залежить і можливість збереження цілісності і єдності нашої країни.

Втім, можна сказати, що ще далеко не все втрачено. Так, проблеми є, і їх треба вирішувати, але в таких обставинах життєво важливо вибирати правильні рішення, які б сприяли зміцненню нашої єдності і ні в якому разі не порушували його. Що ж можна зробити зараз? Які рішення можна запропонувати? Здається, що зараз саме той час, коли наша країна має потребу в широкому національному діалозі, до якого мають бути залучені представники різних регіонів, соціальних класів та інших категорій. В рамках цього широкого національного діалогу необхідно ретельно обговорити поточні проблеми української державності і все те, що може порушити єдність нашої країни. Зокрема, якою повинна бути форма правління в Україні? Як повинні виглядати органи державної влади? Яким чином буде відбуватися їх формування? І лише думка більшої частини українського народу, їх повноважних представників, може давати тверду впевненість у тому, що Україна єдина, і може гарантувати збереження єдності країни в майбутньому.

З одного боку, досить складно жити в країні, що перебуває в стані свого розвитку,в стані бойових дій адже люди не впевнені в своєму майбутньому, не відчувають стабільності. А з іншого, розвиток – це шлях уперед, вгору, і кожен із нас є творцем свого майбутнього та майбутнього цілої країни.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Були часи,коли говорили, що бути кар’єристом ганебно і низько. Але життя проходить,погляди змінюються. Сьогодні зробити запаморочливу кар’єру швидше плюс, а ось сидіти на окладі і мріяти про бюджетний і пошарпаний автомобіль — скоріше мінус.

По-перше, слово «кар’єрист» найчастіше використовують в мові у негативному значенні, навіть як лайку. Назвавши когось таким словом, його можна запросто образити. У словнику дається визначення кар’єриста: «людина, яка ставить важливість власного просування по службі вище інтересів загальної справи». У народі таких людей називають ще «яппі».

Для кар’єриста важлива тільки влада, можливість постійно підвищувати свій статус. А як, наприклад, бізнесмен може бути успішним, якщо він не опікується інтересами справи? Одним голим статусом не проживеш: бізнес потребує уваги та розвитку. Отже, всі успішні люди не можуть бути кар’єристами, бо інакше вони не мали б справжнього успіху.

Український письменник Остап Вишня в своїх гуморесках описував немало кар’єристів та підлабузників свого часу. Не хотів би я бути на їх місці! Ще я пам’ятаю з дитинства добру українську байку про кар’єриста, на жаль, автора її я не знаю: «…і почав тут один з громади міняти свою натуру. Він лестив, годив начальству, вибивавсь у номенклатуру. По стрімкій, рівній драбині піднімався все вище та вище. На тих, хто внизу стояли, гаркав, як лютий псище». Ось вам готовий портрет кар’єриста!

По-друге, кар’єристи не працюють сумлінно, а роблять вигляд, що працюють: розігрують виставу про активну діяльність. Але, якщо призвати на допомогу логіку, можна дійти висновку, що вистава ненадовго допомагає кар’єристові. Адже справа від такої поведінки страждає.

Отже, всі успішні люди не можуть бути кар’єристами в негативному значенні цього слова.